Найпоширенішим способом розпорядитись своїм майном на випадок смерті є складання заповіту. Проте законодавцем передбачено можливість укладення договору довічного утримання або спадкового договору, які також можна розглянути як альтернативу заповіту.
В заповіті заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від родинних зв’язків, а отже особи, які є спадкоємцями за законом можуть бути позбавлені право на спадок, якщо їх не буде визначено в заповіті. Єдиним виключенням є те, що воля заповідача не поширюється на спадкоємців, яким законодавством встановлена обов’язкова частка у спадщині: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Такі особи успадковують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала би кожному з них у разі спадкування за законом.
Заповіт може містити умови, при яких спадкоємець може отримати визначену частку у спадку, при цьому ця умова повинна існувати на момент відкриття спадщини.
Важливим аспектом є те, що складення заповіту не перешкоджає тому, що при житті заповідач може його скасувати або складений новий заповіт, наслідком чого буде скасування попереднього заповіту.
Якщо особа остаточно визначилась, кому її майно повинно перейти, проте вона хоче бути впевнена у тому, що вона буде доглянута до смерті, законодавець передбачив можливість укладення договору довічного утримання, який можна розглядати як альтернативу заповіту.
Суть договору довічного утримання полягає у тому, що відчужувач передає у власність набувачеві нерухоме або рухоме майно, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно. Не зважаючи на те, що право власності після підписання договору припиняється, відчужувач набуває пожиттєве утримання, матеріальне забезпечення та зберігає право довічного проживання у відчуженій квартирі.
Зобов’язання з довічного утримання мають особистісний характер, та встановлюються щодо конкретно визначеної особи.
Право власності на майно переходить набувачу з моменту укладення договору, але набувач до смерті відчужувача не має право продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу таке майно.
В процесі дії договору довічного утримання сторони можуть домовитися про заміну майна на інше і у зв’язку з цим на зміну обов’язків набувача майна, а у разі його невиконання – розірваний за рішенням суду.
Важливо те, що при укладенні договору довічного утримання таке майно не входить в спадкову масу, а отже особи, які мали право на обов’язкову частину в спадковому майні, не зможуть претендувати на частку майна, відчуженому за договором довічного утримання.
За спадковим договором особа особа зобов'язується виконувати розпорядження відчужувача, внаслідок чого у разі його смерті набуває право власності на майно.
Предметом спадкового договору може бути будь-яке майно, як індивідуально-визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками, рухоме і нерухоме майно.
Право власності на майно, яке є предметом спадкового договору, переходить до набувача лише після смерті відчужувача. У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тільки після смерті останнього – до набувача за договором.
Спадковий договір може бути розірваний лише за згодою сторін, в односторонньому порядку розірвання договору можливе тільки за рішенням суду.
Варто зазначити, що майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом спадкування і заповіт щодо такого майна є нікчемним.
Отже відмінність цих правочинів полягає у тому, що за заповітом спадкоємець може бути передбачено отримання спадщини за умовою, яка повинна бути після смерті або без жодних умов, а за договору довічного утримання та спадкового договору – такі умови є обов’язковими: в першому випадку утримання відчужувача, в другому – виконання розпоряджень. Разом з тим, оскільки заповіт може бути скасований чи змінений в будь який час, це може бути важелем впливу спадкодавця на те, щоб отримати догляд від потенційних спадкоємців за заповітом.
Час переходу права власності теж відрізняється, адже при укладенні заповіту та спадкового договору право власності переходить після смерті заповідача, а при укладенні договору довічного утримання право власності переходить з моменту його підписання, але без права розпоряджатись цим майном до смерті відчужувача і відчужував зберігає право довічного проживання.
І остання відмінність полягає в тому, що незважаючи на те, що й за заповітом і за зазначеними договорами майно може бути передано будь-якій особі, на майно, яке було передано за заповітом можуть претендувати особи, які визначені спадкоємцями за законом (половину від частки, яка би їм належала, якщо би вони спадкували за законом).